Жах

Давно це було, мені ще бабка покойна розказувала, коли я малим був та нічого не тямив, про дивні випадки що траплялися з людьми у ті часи, коли ще світла не було і люди пішки ходили.

Сталося одного разу, що взяв одну жінку у лісі блуд і вона заблудилася. Йшла вона бідна через ліс, плакала від страху та тремтіла бо бачила що вже стемніло а виходу з лісу не видко, і в лісі нікого нема і нікого не чути. Кричала вона, кричала, аж раптом помітила тінь, що миттєво промайнула біля неї. Жінку охопив неймовірний жах, вона не знала що робити. Кинулася вона з переляку бігти, прислуховуючись до хрусту гілок і чула вона що хтось здоганяє її. Повернула жінка голову і побачила за собою величезного Єфремова. Бідолашна одразу ж запісялася і закакалася, і нетямивши себе від страху кинулася через густі кущі до найближчих дерев, що виднілися метрів за десять від того місця де вона вийшла скрізь ріщя на галявину. Та як тільки вона добігла до найближчого дерева то відчула як хтось вхопив її за ногу.

Скрізь дикий вереск що вирвався з її вуст вона почула людську мову:

- Куда спешиш женщина?

Жінка майже полегшено зітхнула, але коли повернулася до вимовляючого, то побачила перед собою Єфремова у вовчій шкірі, потемнілого від грязюки, з величезними руками та довгими пазурами. Багато дивних людей бачила до цього моменту жінка, однак таку потвору вона побачила вперше. Бажаючи вирватись з рук потвори жінка почала сіпатися та дряпатися, однак той тримав її ціпко і з легкістю повалив на землю. Повернувши її лицем до землі, він здер з жінки катрінцу, зґвалтував та нагадив їй на живіт. Задовольнивши свою прихоть він піднявся, схопив бідолашну за коси і поволік до свого схрону.

У невеликій печері десь над Дністром дивний чоловік утримував свою бранку, вкинувши її до виритої ями, досить довго. Вона навіть втратила лік часу і вже майже змирилася зі своєю долею. Жінка була впевнена що Єфремов незабаром зжере її, і ніхто ніколи не знайде її кісточок і ніхто ніколи не згадає про неї, чи була вона на цім світі чи ні. Однак минали дні, а її утримувач ще не поспішав здерти зі своєї жертви шкіру. Натомість він щоденно втамовував свою сексуальну спрагу і годував свою полонену сирою рибою. Іноді він змушував її пити сечу та їсти випорожнення. А коли та втомлювалася від своєї блювоти прив'язував її за ноги товстою мотузкою і кидав зі скали у річку.

Минув певний час, і ось одного разу жінці вдалося вилізти з вовчої ями де вона сиділа, і поки господаря не було в своїй хижі вибігти на світ божий. По під Дністер, подерши собі ноги та руки, поранивши своє тіло до глибоких ран, жінка помалу добралася до першого селища, яке трапилося перед нею. Люди побачивши її плескали від дива в долоні, хтось покликав батюшку а хтось пристава і старосту. Обессилена жінка впала перед церквою на траву і знепритомніла.

Над нею зібрався невеликий натовп і коли вона опритомніла її почали розпитувати хто вона та звідки. Почувши дивну розповідь, люди порадившись між собою, зібралися в компанію, взяли вила, а хто мав рушниці, пішли до тієї нори де жила потвора. На щастя для селян потвора була в печері. Зібравшись з силою та духом люди прикінчили тварюку, розвели вогнище і спалили тіло потвори. Попіл розвіяли над річкою. Коли люди зайшли до печери тварюки то знайшли там багато людських кісток та черепів. Всі ці останки потім зібрали і поховали по церковному звичаю, а та жінка яка скапала від лап потвори через декілька місяців, зимою народила дивну дитину з величезною головою і з іклами як у Єфремова. Люди коли дізналися про це, забрали дитину від матері і кинули її в ополонку а жінка з горя за дитиною померла в страшних муках.