Ваня

Колись козаки, коли ходили з Сагайдачним до Москви, піймали Ваню, він був тоді зовсім маленьким. Його притягнули з походу проти клятих московітів. Ваня виховувався серед козаків і зміцнівши обігнав за зростом усіх своїх однолітків.

Одного разу козаки зібралися до далекої подорожі, на полювання татарви. Жінки залишилися вдома самі і Ваня залишився разом з ними. Разом з жінками в селі залишилися і двоє братів, Данило та Василько.

Козаки тим часом захопили Азов і усілися там на татарських жінках. Сиділи довго. А їхні жінки вдома, нудилися та ходили безцільно по селищу ляси точили.

Щоби не витрачати даремно часу сестра Данила та Василька присіла над своїм маленьким сином і почала розмальовувати його наче писанку. Хлопчик почав капризувати, і мати ніяк не могла заспокоїти його.

- Стій спокійно неслухняне маля, а то зараз покличу Ваню!

Якраз, в цю хвилину, поряд проходила якась бабуся. Вона щось недочула і вирішила допомогти.

- Ей, Ваню! - закричала вона.- Тебе, кличуть!

Той наче очікував запрошення. Схопив велику палицю, і підбіг до примхливого хлопчика.

- Не чіпай його, - попередила мати – дивись, хлопчик поводиться добре, більше не плаче, правда?

І мати взяла сина на руки.

Однак у Вані були свої плани. Він щосили вдарив жінку палицею по голові. Жінка, від болі та від здивування вигукнула, та притиснула дитину до грудей. Ваня ж почав сильно бити жінку, що та невдовзі ослабла і випустила дитину зі своїх рук. Тоді Ваня залишив жінку у спокою і почав методично молотити хлопчика. І як тільки но той перестав дихати, Ваня розпоров йому живота, очистив від кишок, підніс до вогнища і почав смажити.

Мати вбитого заголосила і розриваючи на собі намисто, побігла ридаючи через село.

- Що з тобою, ти вся в сльозах, що сталося?-звідусіль линули питання

- Ваня вбив мою дитину! - завивала, вбита горем мати.

Її голосіння донеслося до хатинки Данила та Василька. Розібрати слів не було ніякої можливості, але брати впізнали голос сестри.

- Так вам ще нічого не відомо, ви ще нічого не знаєте? Ваня вбив вашого племінника, ось чому його мати голосить! - втрутившись, розповів братам їхній старий сусід.

Незабаром брати вже розпитували сестру про подію.

- Це сталося неподалік від села, ми навіть не встигли зайти до лісу! - пояснювала вона.

- Добре, та годі! - Прийняв рішення Данило.- Ти поки що напечи хліба. Ваня за ними прийде,а ми тим часом влаштуємо йому на стежках пастку.

Сидіти в кущах братам прийшлося не довго. Ще здалеку вони почули рівномірне постукування. Це Ваня вдаряв палицею до землі у такт своїм крокам.

- Дивись! - підштовхнув брата Данило. - Іде, підар московский!

І як тільки Ваня порівнявся з ними, брати схопили піки і вискочили з-за кущів.

- Не поспішай!- заявили вони.- Наша сестра вже пече хліба і незабаром принесе його сюди!

- Хліба я буду їсти в селі!

Ваня схопив руками за піки і розвів їх загострення в боки. Брати потягнули піки на себе, і Ваня щоби не впасти, розтулив пальці. Чоловіки нагнулися, схопили кожний по жмені сухої землі і жбурнули в очі супротивнику. Ваня на мить зупинився, але й цього було достатньо, аби братам вдалося проштрикнули його тіло піками. Добивали вже його, його ж палицею, яку він випустив з рук, коли схопився за піки. Повернувшись до селища, брати віддали сестрі засмажене тіло племінника, щоби та поховала його за звичаєм християнським.

Тим часом, незабаром, вісточка про загибель Вані дійшла до Азова. Багатьох козаків вісточка про смерть всиновленого ними парубка глибоко засмутила.

- Як це вони могли, ці ледарі, Данило та Василько вбити такого славного козака як Ваню?! Треба їх покарати!

На цьому і закінчилося їхнє Азовське сидіння.

Тим часом, брати, добре знаючи звичаї своїх козаків-побратимів, сховалися від горя подалі у лісовій хижі, добре обладнаної від нападів кочівників татарів.

Чи скоро то сталося, чи довго було та таки ватага козаків підійшла до будинку де сховалися брати і почала обстрілювати хижу з луків. Та Данило з Васильком сидячи в облозі почувалися захищеними та в безпеці. Вони тільки посміювалися над нападниками та люльку палили. Нарешті їм все це остогидло.

- Пішли, вб'єм декілька дурнів! - запропонував Данило.

- Пішли! - погодився Василько.

Обидва намастилися золою, взяли в руки булави і вночі вдерлися до табору. Данило розбивав голови тих противників які спали зліва, а Василько вбивав тих хто спав по правиці. Декільком козакам вдалося таки уникнути розправи, решта так і залишилася лежати на сирій землі з розбитими головами.

Коли все закінчилося, герої повернулися до села і застали там тільки найближчих родичів. Всі інші порозбігалися від страху, хто куди. Деякі сховалися в лісі і на новому місці почали розчищати місця під городи. Одна дівчинка пішла поглянути, як чоловіки рубають дерева. Тріска відскочила і застрягла їй у піхві. Ранком батько дівчинки вирішив повернутися в село і привести звідти дохтора.

- Не ходи! - вчепилася у нього дружина.- Хоч Данило і знає лікувати, та він вб'є тебе! Чи ти забув що сталося нещодавно?!

Але чоловік не злякався, з'явився перед Данилом і каже:

- Моя жінка стверджує, що ти хочеш мене вбити, це правда?

- Зовсім ні! Ми ж українці, а не якісь там кровожерливі московіти, що братів своїх пожирають.

- І взагалі, досить битись! - заговорили брати. - Нам надоїло сидіти на сонці і чекати поки висохне кров. Коли ми були маленькими, наш батько дав нам лук та стріли, і ми цілими днями гралися у війну. А зараз виросли. Ми вже і Ваню вбили, а до того і Яна, а нещодавно і декільком московським сраколизам голови порозбивали. Чи цього недостатньо? Зараз ми справжні чоловіки. Тому ти, наш брате, піди до тих, хто втік до лісу, і скажи хай повертаються!

А потім брати наповнили кошики єврами та долярами. Вони розставили їх попри стежку, щоби всі хто мав повернутися додому, не помер з голоду.