Оглядини

В давнину люди жили бідно, не мали що їсти, не мали в що вдягнутися. Женилися на шматку сала, виходили заміж за бурмусик. Так було і з Азарівим.

Азарів жив з сестрою в одній хатині. Вони були чудовими мисливцями, мали вдосталь м'яса, однак сестра - не дружина! Одного разу Азарів щиросердечно розповів сестрі про свою стурбованість.

- Не хвилюйся! - сказала сестра. - Що небуть придумаємо!

Вона розробила план дії. Виявилось що у баби Юлі дівчат багато, більше ніж потрібно, однак їх нема чимось годувати, і їм вже давно пора заміж. Бабі Юлі дали знати, що Азарів багатий парубок, має гроші, має м'ясо.

- Ану, дівчата сходіть до сестри Азаріва, вона хоче з вами поговорити. Може вам щось дасть за поману, чи хоча б нагодує!

Дівчата файно вдягнулися, в те найкраще що мали, і по черзі почали іти до Азаріва. Перед тим Азарів звелів сестрі годувати дівчат і давати їм що небуть за поману:

- Сістро дівай цім дівицям їсти, стільки скільки віни забажіють, алі до тіх пір поки я не зупіню тебе. Залішим вдіма лішень ту, яка нам спідібається більше за всіх!

Дівчата баби Юлі заходили по черзі до хатинки, а Азарів уважно їх оглядав. Всі вони були гарними, однак...

- Хай забірає свою поману і гоні її! - шепотів Азарів кожного разу своїй сестрі.

Але коли з'явилася чарівна Наташа Королевська, Азарів закричав дуже голосно:

- Ні, ні, не відпіскай її, її ми залішим собі!

Дізнавшись що одна з її доньок залишилася у Азаріва, баба Юля дуже, дуже зраділа і одночасно засумувала за іншими своїми дочками.

Сама ж дочка Натушка зовсім не сумувала, - навпаки, вона була в захопленні, тому що їй дуже подобався Азарів. Вони кохалися денно і ночно з ним і почувалися задоволеними та щасливими.

- Спасібі! - говорив Азарів своїй сестрі. - Ти допомігла мені знайти справжню красуню!

Одного разу Азарів пішов на полювання. Він збирався потім назбирати трохи ріща і тому пообіцяв повернутися пізно вночі. Як тільки но він вийшов з хати, як його наймит Арбузів разом з Натушкою вляглися на розстеленні Басарабські килими і до самого вечора з них не вставали. Як тільки но сонце зайшло за обрій обережно і непомітно Азарів наблизився до хатини. По розмові, яку він почув ще здалеку, йому вдалося зрозуміти, що парочка весь день займалася коханням, і продовжує займатися цим і зараз. Азарів зацікавився і він почав підслуховувати.

- О, як мені подобається твій пісюн! - голосно шепотіла Натушка. - Він такий великий, що наповнює мене до кінця! І червоний як тюльпани на весні! А у мого не пісюн, а пісюнець, і збуджує мене не так сильно, як твій. Чуєш: я твій пісюн більше люблю, ніж пісюнець твого брата! Весь час лежала би коло тебе, і не вставала!

Арбузів розпливався від цих слів, як масло на сонці і дуже тішився, а Азарів стояв під зливою і аж трусився від злості. Трохи почекавши, він увійшов до хати. Кинувши під грубу трохи ріща, підсів до вогню. Минуло трохи часу, перш ніж він зігрівся. Нарешті він повернувся до Натушки і вимовив зі злом:

- Як ті можеш валятіся з моїм наймитом від ранку до вечіра! Може треба щось і рібити?

- Що ж я можу зробити з собою, коли мені ЦЕ дуже подобається, - спокійно пролунало у відповідь.

Тут Азарівз овсім оскаженів.

- Та якщо на те пошло, то ти найміту маєш собі жінку, а ти Натушка сібі чоловіка. Живіть сібі як знаєте. А я біру сібі половина городу, що батько мені заповідав, ставлю на ній хату і сестру забіраю до сібе!

Однак сестра Азаріва залишилася коло Натушки. Навчала її, допомагала порадою, коли та була хворою ходила коло неї. А потім сестра сказала:

- Час влаштовувати свято, ця жінка зараз стала хазяйкою!

Азарів пішли на полювання, приніс багато м'яса. Покликали родичів і сусідів, і всі їли скільки хотіли. На жаль мене там не було, бо це було дуже, дуже давно.