Смерть Батюшки

Батьки-патріархи для того і створили жінку, щоби знищити батюшку Кирила, який вбив свого батька і жив з його сестрою.

Взагалі батюшка Кирило видав сестру заміж за мудрого дяка Володимира, але все це було тільки хитрощі. Коли дяк Володимир переїхав до жінки, батюшка Кирил замучив його різною роботою – то храм відремонтувати, то сіяти, то на полювання іти; зате до дружини він так його і не підпустив. І це зрозуміло, раз батюшка Кирило сам з нею постійно злягався. Коли дяк Володимир завів про це розмову, батюшка Кирило відповів, що ходить до сестри тільки для того щоби побалакати, а дяка Володимира він тим часом задумав убити.

Одного разу дяк пішов до Дністра і заліз на скалу. З'явився батюшка Кирило. Володимир – у воду, під скалу, а батюшка схопив здоровенний кілок і почав тикати ним туди, де сховався дяк. Та у дяка Володимира був святий хрест, освячений у річці Йордань самим Патріархом Єрусалимським, здатний офарбовувати воду у колір крові. Батюшка Кирило побачив що вода почервоніла, і задоволений, пішов.

На протязі семи років батюшка Кирило правив служби у храмі. І ось він відчув, ніби щось сталося і велів паламарю дізнатися про останні новини.

Паламар вернувся з повідомленням, що на Говерлі з'явилася невідома красуня у чистому білому одязі. Вона була дуже великою та товстою. А підіслав її дяк Володимир зліпивши з семи големів одну жінку. Цього батюшка, звичайно, не знав. Красуня спустилася з Говерли і заговорила:

- Я шукаю якого-небуть батюшку!

- Я також батюшка,- відповів Кирило,- у мене є свій храм, свої слуги. Мабуть ти мене шукаєш!

Він відвів жінку до себе, а іншим заборонив зустрічатися з нею. Через свій незвичний розмір жінка не могла увійти до храму через двері. Прийшлося розбирати частину стіни. Якщо вона сідала, підкладали під неї чотири лавки, але й цього не вистачало. Батюшка Кирило мав багато курвів. І зараз він їх порозганяв, хоча на прощання і обдарував їх дорогими годинниками і навіть сказав, що всі вони дуже гарненькі. Тільки дві курви батюшка Кирило залишив біля себе, щоби вони прали одіж та прибирали.

У товстої жінки були густі довгі волосся. Коли вона ними трясла, на землю сипалися фасулі і кукуруза, грис та кірзові крупи. “ Це чудо, - розмірковував батюшка Кирило, - що вона сама себе годує: мені й на поле ходити не треба”.

Одного разу жінка сказала:

- Дома я кожний день їла м'ясо. Якщо ти не хочеш, щоби я від тебе пішла, також годуй мене м'ясом!

Батюшка Кирило пішов і поставив вічко, піймав зайця.

- Батюшка, бачиш зараз піст, тому не здирай з мене шкіри,- вимовила звіринка, - а трішички обпали, вийми потрух і зарий, проте не глибоко. Серце виймати не потрібно.

Батюшка Кирило послухався, але в підсумку заєць ожив і втік. Кирило схопив його за хвіст, але тільки здер пасмо шерсти, тому що у зайця хвіст короткий. Мисливець повернувся додому з голими руками.

- Я забираюся,- заявила дружина.

- І я з тобою!- заперечив Кирило.- Що понесем тестю в подарунок?

- Бабинські килими.

Спустилися в урочище.

- Піду скупатися, не дивись на мене, - попросила дружина.

Батюшка Кирило відвернувся. Пролунав свист.

- Не слухай! - сказала жінка.

У цю хвилину від неї відокремився перший голем. Знову свист – відділився другий. І так шість големів відійшло, залишилася тільки одна жінка – зі звичайною зовнішністю.

- Що сталося, чому ти така змарніла? - здивувався Кирило.

Не промовивши ні одного слова у відповідь, жінка побігла вверх по схилах. Чоловік схопився за свій пісюн і впав. Почав шукати одяг жінки – одяг перетворився на камінь. Батюшка відчув що з кожною хвилиною втрачає сили. Надійшла ніч, у Кирила розпухли яєчка. Він став плакати, кликати курвів, просив віднести його до храму.

Його віднесли до храму і залишили там. Тільки одна бабинська курва не кинула чоловіка. Незабаром батюшці Кирило зробилось зовсім погано. Він розвалився на шматки і здох. Одразу ж до храму увійшли різні демони. Вони почали гризтися між собою, штовхати один одного і билися, лизали кров.

Кров почала заповнювати середину храма, жінці прийшлося залізти по сходинках до церковного дзвону. З собою вона захопила сім освячених хрестиків. Кожного разу коли чорти винюхували що коло дзвона хтось сидить, жінка з молитвою до Богородиці кидала в них хрестиком і на деякий час вони забували про неї. Останній хрестик вона опустила на світанку.

Метушня і гамір стихли, розвиднілося, жінка спустилася на землю. На підлозі була помітна одна єдина краплина крові, та проглядалися зникаючі в проміннях сонця сліди демонів. Так не стало батюшки Кирила.