Чумаки

Коли люди не мають соли, тоді їм краще забути про козаччину і взагалі не думати про полювання на зарозумілих поляків. Тим часом в одному селі закінчилася сіль. Вирішили негайно спорядити людей до Криму. За сіллю викликалось іти людей з п'ятдесят.

- Ти також підеш! - звелів один козак полоненому, багато років тому захопленому при набігу на село татарами, але так і не відпущеного селянами.

- Сподіваюсь ти пам'ятаєш, собако, що м'ясна їжа не для рабів! Це я до того, що тобі прийдеться готувати!- пояснив козак, усміхаючись.

Чи багато соли дістали чумаки, де і як її роздобули – про це нічого не відомо. Але на зворотному шляху отаман став думати, що не зле було би набити дичини – тому що вся їжа давно вже була з'їдена. Зупинилися, вибрали бажаючого і наказали йому скоріше бігти вперед, та докласти зусиль аби вполювати кабанчика.

- Дім вже близько, - запропонував хтось, - хай одразу несе м'ясо в село, а нам залишить тільки серце, печінку та легені.

На тому і прийшли до згоди, і мисливець поспішив по стежці. Ввечері наступного дня чумаки підійшли до берега річки.

- Дивіться наш товариш не підвів нас! - вказав отаман на мотузку, кінець якої був прив'язаний до коріння дерева, а інший зникав у воді.

Підійшовши ближче, чумаки побачили на кінці мотузки якийсь потрух.

Люди повеселіли, покидали торби на берег, кинулись розводити вогнище. Незабаром полонений татарин вже знімав пінку з бульйонна.

- Буль-буль-буль, буль-буль-буль! - заспівав горшок з м'ясом, а кухарю чомусь чулося:

- Скуштуй мене, скуштуй мене!

Взагалі мовою татарви ці слова погано відрізняються від булькання. Отут полоненого осінило: горщик хоче, щоби він кухар, випив хоча би відвару, раз вже м'ясо рабам заборонено. Але чому? Та тому, що в горщику, можливо не потрух кабанчика, убитого мисливцем- товаришем, а щось інше.

- Гей, цього не можна їсти, викиньмо його, а ще краще нехай так і вариться, але тільки без нас! - намагався довести слуга господарям.

Куди там! Його чуть не втопили, звинувативши в небажанні нагодувати народ. Зніяковіло і перелякано кухар запросив чумаків до обіду. Він до останньої хвилини сподівався, що маленький хлопчик який супроводжував загін, його добрий приятель, залишиться не нагодованим. Однак хлопчика розбудили і він не заспокоївся, поки не отримав своєї частки. Все, що міг зробити кухар, це відтяти для улюбленця маленький та поганий шматочок.

Побоювання кухаря справдились одразу після вечері. Покуштувавши м'яса, чумаки падали на траву один за одним, втомлені від переходу, смертельним сном. Кухар тягнув їх за волосся, щипав, лоскотав, але ті навіть не поворухнулися. Тим часом з лісу почувся віддалений, невиразний гуркіт, а потім і могутнє:

- В сем сорок он подъедет! В сем сорок он подъедет!

Кухар ледве встиг покласти сплячого хлопчика до воза і прикрити кожухами, як з лісу вийшли два жидоподібних чудовиська. В одного попереду зяяла широка закривавлена діра.

- Дивись, Саро, ось хто з'їв мій потрух, - звернувся демон до дружини.

Він обійшов лежачі на траві тіла та вирвав у сплячих очі. Потім запхав їх собі до рани і з очей утворилася нова печінка.

- Шматочка не вистачає! - пробурмотав демон і почав нишпорити поглядом по возах.- А зараз все в нормі!- підмітив він, запускаючи свої криві пальці дитині в лице. Жінка демона тим часом зрізала у сплячих по шматочку мозку – з тих пір у людей цих місць і з'явилася тяга до рускоязичества. Закінчивши свою справу, чудовиська сховалися в лісі, а кухар просидів в очеретах до світанку.

Ранком усі прокинулися. Кухар намагався вкласти до очниць волоських горіхів, однак ті не підійшли по розмірах. А ось ягоди під назвою “ свиняче око” виявились якраз. І все було би гаразд, якби, дійшовши до дому, чумаки  не почали перетворюватись на диких свиней. Ставши рачки і голосно хрюкаючи, півсотні в минулому чумаків прийнялися спустошувати городи і підривати тини, що підтримували межі між ворогуючими сусідами. Сіль яку привезли чумаки, затверділася і стала глейкою, а гарапники перетворились на змій. Селяни, що залишались в селі, вбили одне порося, а решта повтікали в низ по течії Дністра туди де зараз Басарабія.

Від тих, колишніх кабанів походять сучасні. Однак деякі люди розповідають, що в Басарабії  ще зустрічаються такі дикі кабани, які від пояса до голови – свині, а нижче пояса люди, без вовни і рускоязичні. Дуже люті.