Мольфар

Колись, коли гуцули були ще гуцунами, українці малоросами а русини рутенами жив серед Карпат мольфар, а з ним мати, дружина та два брата. Один був молодим парубком а інший зовсім дитиною. Жінка не любила чоловіка, майже не розмовляла з ним і годувала погано. Вона була закохана в середущого і піклувалася тільки про нього.

- Якщо не зміниш своєї поведінки, - попередив чоловік,- я перевтілюся у вовка!

Однак жінка тільки насміхалася над погрозами. Та одного разу мольфар усамітнився і почав пити якийсь відвар з зілля. Прийшла ніч, мольфар прокинувся, ще раз випив відвару, почав співати і перетворився на вовка. А весь наступний день він проспав. Знову прийшла ніч, знову він співав, а коли повернувся додому то гриз чиїсь кістки.

- Знаєте чиї це кістки? - запитав мольфар. - Войовничих жінок, амазонок!

- Думаєш, я злякаюся від того, що ти гризеш жіночі кістки? - відповідала дружина.

Наступного вечора жінка пішла зі своїм коханцем до річки. Вони плескалися у воді і голосно реготали. Ззаду підкрався вовк і загриз обидвох. Свекруха почула крики невістки і кинулася будити сина:

- З твоєю дружиною щось сталося!

- Ох, і втомився ж я! - пробурмотів мольфар, прокидаючись.

Як тільки він розкрив рота, мати побачила на зубах свіжу кров і жіноче волосся. Від жаху вона втекла в інше село, де мала старе господарство і зачинилася у великій хаті.

Мольфар-вовкулак покликав до себе наймолодшого брата і каже:

- Віднині ти будеш моїм помічником. Щоденно подавай мені горячий відвар з солодких ягід!

А навколо відбувалося щось особливе. Звідусіль збиралися вовки. Вони почали ловити людей і вбивати всіх підряд. Незабаром все село було порожнім.

Наступного ранку мати мольфара повернулася в рідне село, а воно наче вимерло. Біля церкви, вона побачила двох незнайомих хлопчиків, які покликали її до себе.

- Ось тобі свята смола, - сказали хлопчики, - розігрій її і залий своєму старшому сину, що є вовкулаком, у ніздрі. Смола увійде в нього, засохне і він помре. Поспішай: якщо ти не встигнеш умертвити його зараз, нікому не буде спасіння!

Жінка прийняла смолу, викип'ятила і підійшла до сина. Вовк спав, однак раптом почувся його голос:

- Поспішай, виливай швидше!

Жінка перелякалася, її рука затремтіла, і смола залила тільки одну ніздрю. Мати втекла і сховалася у фасулянці. А мольфар підстрибнув і запитав маленького братика:

- Хто це зробив зі мною, швидко відповідай?

- Не знаю, не бачив, - відповідав той.

- А я знаю, - заревів мольфар, - це була моя мати!

Однак хлопчик заперечив:

- Як це може бути, коли ти вже всіх з'їв, невже не пам'ятаєш? Це напевно бджоли заліпили тобі ніздрю!

- Ні, мати!

- Ні, ти її з'їв!

- Ні, не їв!

- Та звідки ти знаєш? Якщо вона була лишень одна, тоді зрозуміло або з'їв або ні. А ти пережер стільки народу, як можеш пам'ятати?

- Ану, збігай в сусіднє село, здається мені, мати ховається там.

Хлопчик побіг, поглянув і повернувся:

- Нема її там! Скільки раз можна повторювати: з'їв ти її, з'їв, чому не віриш.

Тим часом мольфару робилося все гірше і гірше: смола розтеклася і майже повністю заліпила йому ніздрі та горло. Тоді він покликав до себе інших мольфарів, які перетворювалися разом з ним на вовкулаків і наказав їм покликати Довбуша. Тільки він міг своєю силою позбавити мук та страждань будь кого з хворих мольфарів. Інакше, коли помирає один мольфар, за ним помирають і інші, чиїм господарем він був і вождем. Нарешті з'явився Олекса Довбуш. Без видимих зусиль він своєю чарівною силою розчистив дихальні шляхи мольфару-вовкулаку. Вовк полегшено вдихнув і хотів проковтнути Довбуша, однак той перетворився на дятла і зник.

Хлопчик-помічник сказав вовку:

- Пішли, ми повинні знайти печеру опришків!

- Почекай,- відповів той, - перш за все, я повинен розшукати свою матір і з'їсти її!

- Немає більше людей, - заперечив хлопчик, - ти всіх давно вже пожер, пішли скоріше! Залишися тут, знову прилетять бджоли і заліплять тобі ніздрі! Але якщо ти з'їж Довбуша, ти станеш найсильнішим чарівником світу і ніхто вже не зможе тебе перемогти!

І ось вони вирушили в дорогу. Хлопчик попереду, мольфар-вовкулак за ним, а далі один за одним решта вовкулаків. Нарешті вовки піднялися в гори і досягнули бажаної печери, але вона їм не сподобалася і вони минули її. Ідучи далі, вони розшукали іншу печеру, середина якої, була наче великою, чудовою кімнатою з ватрою посередині. Туди вони погодилися увійти. Хлопчик-помічник подумки викликав Олексу Довбуша. І коли той з'явився, вони обидва, своїми чарами замурували вхід до печери. Мольфар-вовкулак до нині сидить в середині гори, і коли настане судний день, він розсуне скали, вийде назовні і знову почне пожирати людей.

- Не всіх, не всіх людей я поїв! - повторює він час за часом.