Труба

На полювання Росія пішов разом з братом дружини. День хилився до вечора.

- Слушай, братец, - сказав Росія, - темнеет! Может, заночуем, а назад утром пойдем?

На тому і порішили. Поки сонце сідало чоловіки назбирали хмизу і розпалили вогнище. Підклавши під себе куфайки, вони лягли по різні кути від вогню і почали ляси точити. У північ Росія покликав:

- Братец Украина!

- Чого тобі?

- Не спи, рано. Расскажи ту историю, которую я от тебя слышал месяц назад, помнишь?

- Ні, не можу, дуже хочу спати, вже сплю.

- Да подожди ты, не спи, лучше поговорим, успеем спать!

- Чоловіче відчепися, у мене очі злипаються!

- Ну, ладно, раз так, то пожалуй, и я подремлю. Деякий час вони обидва мовчки лежали.

- Украина! - покликав Росія знову. Тиша.

- Братец, подожди спать!

Відповіді не було. Росія майже повірив, що товариш крепко спить. Та все ж почекавши, у потрібний момент, Росія покликав знову:

- Украина!

Супутник не відкликався. Він давно прокинувся, але закривши очі напружено очікував. "Пожалуй, больше не стоит спрашивать!" подумав Росія. "Спит, значит спит". Він підкинув хмизу до вогнища, полум'я запалало яскравіше.

Однак перш ніж, запхати ногу у вогонь Росія почекав ще десять хвилин. Деякий час пролежавши нерухомо, він підстрибнув і почав будити свого супутника.

-Украина, братец, проснись! У меня нога горит!

Лежачий підстрибнув і допоміг вийняти ногу з полум'я. Потім він знову приліг, як і раніше спостерігаючи за Росією. Було добре видно, як той обережно стромляв свою ногу прямісінько до жару. Незабаром лісову тишу знову порушив жахливий галас, закликаючий на допомогу. Товариш і цього разу слухняно переклав палаючу ногу з полум'я на землю.

- Я крепко спал и во сне такая беда приключилась!-виправдовувався Росія.

- Так, так, непомітно підкласти ногу, звичайно, звичайно!! - піддакував співчутливо супутник.

Минуло ще трохи часу.

- Помоги быстро, нога горит!

Росія ще ні разу не кричав так голосно. Сови перелякано здійнялися з гілок і полетіли геть, а Україна на іншому боці вогнища більше не ворухнувся. "Спит он или не спит?" роздумував Росія. А супутник не відриваючись спостерігав за дійством скрізь прикриті віки. Нога Росії вже достатньо підгоріла. Він підтягнув її і спробував переломити. Кістка не піддавалася, і Росія запхав ногу назад. Знову почекавши, він ще раз спробував, цього разу вдало. Відламану ступню Росія метнув у бік старої дички, яблочки на якій якраз достигали і вже почали сипатися. Ступня повисла на гілках, збиті листочки прошелестіли в повітрі.

- Братец, вставай, вон сколько зрелых плодов, а ну, испечем их в костре, полакомимся! - заволав Росія в черговий раз.

- Що таке, які плоди? - супутник зробив вигляд, що розуміє погано.

- Да вот же, так и сыпятся, только смотри! Зажги факел и беги подбирай!

Товариш не бажав вести суперечок. Він запалив трохи сухих листків і пішов у бік від вогнища.

- Брешеш собака, тут нічого немає! - вигукнув він, озираючись навколо себе у пошуку чогось. Нарешті, піднявши голову, він побачив на гілці ступню. Тоді він повернувся до вогнища і ліг на своє місце.

- Набрал плодов? - пролунало питання.

- Ні, не набрав.

- Да как же, - заволав Росія,- они ведь падали именно там, где ты их искал!

Зараз кожний з мисливців добре знав, що інший симулює, але обидва продовжували робити вигляд, наче нічого не сталося. Незабаром вони затихли, як і раніше лежачи в різних кутах від вогнища.

Цього разу Росія чекав дуже довго, перш ніж знову промовити.

- Братец Украина! - покликав він.

Супутник не відповідав. Тоді Росія вийняв з торби гострий ніж, який тримав на випадок, якщо знадобиться що-небуть загострити чи заточити. Відломавши затуплений край, Росія почав заточувати кінець кістки, що торчала у нього з обгорілої голені. Супутник слідкував за діями одноногого, боячись задрімати. Росія час за часом відривався від свого заняття, запитуючи товариша, чи він спить, вдивляюсь йому в обличчя. Не помічаючи нічого підозрілого він продовжував трудитися над кіскою. Поступово йому вдалося так її заточити, що в нього вийшла супер-труба в різних діаметрах не гірше найкращої зброї. В останній раз Росія спробував розбудити товариша:

- Эй, проснись, костер гаснет, надо его поправить!

Хропіння у відповідь повністю заспокоїло одноногого. Вдивляючись в бік України, лежачий лицем до неба і Бога, Росія заговорив:

- Когда во всей деревне устраивают облаву на кабана, когда собаки находят след и с лаем гонят животное в мою сторону, когда сидя в засаде, я уже слышу топот тяжелых ног и треск валежника, - тогда я становлюсь на изготовку. И когда кабан совсем уже близко, и громко звучат голоса загонщиков, направляющих его на меня, тогда, тогда... -- я делаю так!!!

З цими словами мисливець підстрибнув наче коник і зі всієї сили встромив свою смертоносну трубу, точнісінько туди, де декілька секунд тому лежав супутник Росії, що встиг відсторонитися і встати на ноги.

Побачивши, що не вцілив, нападник кинувся геть від вогнища. Він на ходу перетворився на мураху і зник в мурашнику.

- Ах, ти гадина, зараз я тобі покажу!- кричав супутник Росії Україна.

Схопивши палаюче гілля, молодий мисливець забігав навколо намагаючись побачити клятого ворога. Та Росія тим часом знову прийняв людську подобу і зник. Провівши залишок ночі у даремному пошуку, молодий мисливець на ранок повернувся до дому.

- Де ти залишив мого чоловіка? - запитала сестра Білорусь.

- Він затримався,- відповів брат Україна похмуро, - я пішов наперед і не бачив його.

Росія з того часу став справжнім чудовиськом. Якщо він йшов з кимось на полювання, то завжди повертався неодмінно самий. Своїх супутників він бив на смерть газовою трубою завжди в той момент, коли вони влаштовували засідку на звіра і полювання поглинало всю їхню увагу. Відбувалося це так багато разів, що в кінці кінців селяни почали ставитись до Росії з великим недовір'ям. Час від часу чоловіки пропонували вбити його, а одноногий між тим ставав все більш агресивнішим. Наприклад коли люди збиралися посидіти при світлі вогнища, Росія підкрадався ззаду, встромляв свою газову трубу кому-небуть між лопатками і втікав.

- Щось треба робити, - сказав одного разу Італія,- адже він знищить нас всіх до єдиного!

- Вірно! - підтримав Германія, - я пропоную зробити ляльку з Криму. Якщо приробити їй руки і голову, і прикріпити її до землі. Росія вважатиме фігуру за людину, вдарить її і застрягне!

План виявився вдалим. З Криму зробили тулуб, зверху прикріпили Севастополь. Лялька вийшла чудовою, люди приготувалися до вирішальної битви. Пізно ввечері сільський майдан спустів, всі заховалися. З'явився одноногий. Він підбіг до одинокої фігури і зробив їй звичний удар. Труба застрягла в Криму. Поки нападавший скакав на одній нозі, намагаючись звільнитись, чоловіки кинулися на нього і вбили.

Покликали Італію упізнати тіло. Хлопчик перевернув вбитого лицем до верху, Італія придивився і з подивом вигукнув:

- О, мама мія! ви можливо думали що це хто небуть інший, а це ж наш Росія!