Романія Маре

Ви читали Стефаника, як його герой втопив молодшу дочку, а старша відплакалася і спаслася? В нашому селі, в давнину, були подібні випадки.

Один чоловік мав дуже багато дітей, а прогодувати не мав чим. Бідолаха був бідним, ще й засуха потягнула, на городі не вродило, навіть грибочка в лісі не знайдеш. Хоч бери камінь на шию і в Дністер! Чоловік побідкався, побідкався, взяв двох середущих, Івасика та Оленку і пішли вони пішки в Бричани на базарь. За Новоселицею чоловік завів дітей до лісу, до самого віддаленого місця і наказав їм:

- Я піду шукати дупло з бджолами, може трохи меду назбираю, а ви сидіть тут і чекайте на мене. Щоб ви не боялися, бо я буду висвистувати і ви будете чути, що я не далеко.

Відійшовши трохи назад, чоловік повісив на дерево свистульку і швидко закрокував додому. Діти довго чекали, та потім Оленка здогадалася і каже братику:

- Наш дядю, файно висвистує, а це не його голос! - І вони побігли туди, звідки доходило свистіння. На жаль, це тільки вітер завивав у отворах свистульки.

Всю ніч Івасик та Оленка проплакали, тремтячи від холоду і голоду, а коли розвиднілося, спробували знайти дорогу назад додому. Та де там! Незабаром діти взагалі загубилися, їх взяв блуд і вони декілька днів ходили лісом, годуючись листьям та жолудями. Нарешті, серед ріща, діти побачили просвітлення і вийшли на галявину. Там стояв будинок.

- Сховайся в кущах, а я погляну, може знайдеться що поїсти! - прошепотів Івасик і нахилившись побіг до хатинки.

Обережно відчинивши двері, він увійшов до кімнати, на столі в пательні лежали свіжоспечені кукурудзяні коржі з чарівним ароматом. Схопивши декілька, Івасик повернувся до сестри. Вгамувавши голод, діти підійшли до будинку і побачили стару бабусю, яка грозилася коту:

- Драку мотану, врей прежітуре?

Побачивши дітей, вона запросила їх до хати:

- Сараку копій! Заходьте, заходьте в гостинну!

У Івасика та Оленки почалося щасливе життя, бабка Хирке взяла їх за своїх: кожного дня купала та годувала дуже добре. Дивним було одне, що кожного разу після вечері, стара просила Оленку просунути пальчика скрізь отвір в перегородці.

Одного разу до будинку прилетіла лісова пташка, почала щебетати, і коли Івасик підійшов до вікна послухати та поглянути на птаха, як та людським голосом промовила до нього:

- Ваша господиня готується вас засмажити, бо вона румінка і бореться за возз'єднання Басарабії з Румінією, а ви є українцями, тому будьте готові.

І ось настав той день коли стара послала дітей в ліс за ріщям, а сама розвела вогнище і почала витанцьовувати навколо нього. Діти зрозуміли, що на них чекає. Івасик підбіг до баби і штовхнув її у вогонь.

- Ажутор, ажутор! Дайте води! Слава луй Романія Маре! - закричала баба Хирке. Однак Івасик схопив глечик з олією і виляв все до ватри.

- Романія Маре з козячий хвіст! На тобі стара відьмо!

Коли від баби залишилася тільки купка попелу, Івасик накрив його ковдрою і залишив так до ранку. На ранок під ковдрою з'явилося троє цуценят.

Брат з сестрою довго прожили у лісовій хатині. Цуценята зробилися вже великими псами. Нарешті Івасику надоїло сидіти на одному місці і вони вирішили з Оленкою повертатися до рідного дому. Одного дня зібравши бесагу і свиснувши на псів, брат з сестрою вирушили в дорогу.

Вони йшли і йшли, однак ліс був таким же дрімучим. Їда закінчувалася. Аж раптом, попереду, з'явилося село. Постукали в одні двері, в другі – нікого. Івасик попросив Оленку трохи почекати його біля пустої хатини, поки він сходить пошукає чогось поїсти. Брату здалося, що десь, на краю села, чути як хтось співає. Івасик поспішив уперед, і пси побігли за ним.

Оленка довго сиділа і їй стало нудно, хотілося їсти. Вона з цікавістю відкрила двері в одну хату, потім в іншу. В одній хатинці вона помітила обрис людини, що була прив'язана до стовпа.

- Обріж мотузки, спаси мене, бо я вже вишу тут дуже довго. Почула дівчина слабкий шепіт. Спочатку Оленка хотіла втекти, однак зупинилася. Ніхто не переслідував її, а голос був таким жалібним. Вона сміливо увійшла до хати, знайшла ніж і обрізала мотузки. Перед нею з'явився красунчик витязь. Дівчина не могла відірвати від нього очей. Не минуло і п'яти хвилин, як вони вже лежали на кучі старого дрантя. Звідки Оленка могла знати, що її коханець злий гайдук, та чи було для неї це важливим?

Попри все, красунчик не приховував, що Оленка потрапила в село розбійників лаутарів та злих гайдуків.

- Твій брат ніколи не погодиться залишити тебе тут, тому що він український націоналіст, а ми є руміни, ми боремся за Романія Маре, треба його вбити! - шепотів він Оленці.

І та хитала головою.

Тим часом, Івасик повернувся в село, коли вже майже вечоріло. Ледве він відчинив двері одного з будинків, як побачив націлені на нього рушниці та пістолі. Від страху він так голосно почав верещати, що зі стріх посипалася солома. Великі пси почувши голос господаря влетіли до хати і не дивлячись ні на кого, почали всіх шматувати. Дісталося і Оленці. Пси розірвали їй горло. Навіть не глянувши на залишки сестри, Івасик пішов геть. Так він блукав лісами, ще два місяці, поки не наштовхнувся знову на якусь хатинку. З кімнати чувся плач. Коли Івасик увійшов в середину, він побачив на припічку гарну молоду дівчину, зовсім роздягнуту.

- Мене звуть Іліана і мене залишили тут на поїдання великому Балауру- змію, - відповідала вона. Тікай, прийде змій і вб'є тебе!

У відповідь хлопець прив'язав псів, ліг поряд з дівчиною і попросив пошукати у нього в голові блохи. Дівчина захопилася цією справою, а Івасик задрімав. Прокинувся він від сліз, що капали йому на обличчя. З'явився змій, дівчина готувалася прийняти смерть. Однак Івасик спустив своїх собак, і ті без зусиль роздерли Балаура на шматки. Івасик відрізав шматок зміїного язика, розділив їх на три частини і дав псам. Потім пішов відлити, наказавши дівчині чекати його повернення.

Ніхто не бачив, та на краю ліса, ховався афроєвреєць. Коли Івасик з собаками зникли за вигином стежки, афроєвреєць підійшов до будинку, відрізав змію залишок язика, схопив дівчину і відніс її до батька, заявивши, що це він, афроєвреєць, спас його дочку і зараз, він вимагає усю Басарабію, і царівну заміж. Дівчина на відріз відмовлялася, та її батько був сам Мовила і вона не мала куди дітися. На щастя якраз перед початком церемонії з'явився Івасик, і не витрачаючи сил виступив перед народом і переконливо довів молдаванам, що українці їм не вороги, і насправді, це він, Івасик, вбив страшного дракона. Доказів більше ніж достатньо, а афроєвреєць брехун і самозванець! Народ повірив йому і вчинив жидівський погром. Справедливий суд не зумівши визначити хто ж той афроєвреєць - жид чи негр, наказав прив'язати його до коней і розірвати навпіл.

Відіграли дуже файне весілля. Цимбалісти цілу ніч вибивали Батуту, Молддовеняску. Раз за разом люди творили одну Хору за іншою. Випили стільки вина, що басарабці після того, ще два роки ходили в Румінію купувати їхню бражку, бо не було що пити!

Тільки одні пси засумували за Івасиком. Вони зрозуміли, що вже більше не потрібні своєму господарю, і вночі, разом з осінньою мрякою піднялися до неба. І коли пізньої осені в небі відбувається буря з блискавками та громом, знайте, що то є гавкіт псів, які сумують за своїм господарем.