Западенец

Безкінечні болота та дубові ліси на північ від Тирасу до Дніпра. В одному з таких лісів жило племя полян. Коли один з родичів помер, решта полишили це місце. Однак вже через декілька днів два брати зовсім перестали думати про померлих. Вийшовши на світанку з дому, вони блукали ланами між озерами та болотами, уважно вдивляючись на порозкидані буревієм стовбури дерев. В гнилих озерах за звичай водилися жирні карасі – найулюбленіша їжа всіх полян. Близько покинутого села в ставках карасів виявилось занадто багато. Чоловіки не тільки наїлися, але й вирішили зробити запасів.

Тим часом сонце заходило,і тому потрібно було негайно шукати нічліг.

- Ось тут і заночуємо, - підмітив один з братів, вказуючи на декілька покинутих хат серед ріщаків.

Брати вибрали для відпочинку саму велику, вцілілу хатинку. Запаливши вогнище, почали смажити карасів. Наповнивши ними кошики, брати полягали в різних кінцях хати, щоби не хвилювати один одного. Молодший брат Польша заснув одразу ж, старший Україна спати не міг. Адже там, де вони так добре влаштувалися, зовсім недавно помер їхній родич! Пізно вночі, двері заскрипіли, зайшов покійник. Це був привид Імперіалізму.

Раптом він помітив в кімнаті людей, але не звернув на них великої уваги і лишень вимовив:

- Дві ящірки! Бідолашні!

Привид Імперіалізму присів біля вогнища, почав гріти руки і задоволено поспівувати.

- Ану, вломлю я собі правого великого пальця на лівій руці! - промовив привид, починаючи ламати собі пальці.

Молодший брат Польша прокинувся від цього звуку, а покійник входячи в кураж, продовжував:

- А зараз руки, руки собі зломлю, може нарешті помру!

Це видовище і хрускіт кісток повністю пробудило Польшу. Між тим покійник почав тріщати хребтом.

- Шию, шию потрібно ламати, ось коли я помру!- повторював він, намагаючись відкрутити собі голову.

- Ооо! - почулося далі.- А зараз час собі крижі ламати, ох і помру ж тоді!

З цими словами привид Імперіалізму знову підсів до вогнища.

- Та все ж час додому, - почав він роздумувати вголос, підсуваючись ближче до вогнища.- Тут занадто гаряче, тай пізно вже.

Привид Імперіалізму підійшов до дверей і зник у темряві. Польша і Україна залишились лежати в кімнаті, боячись поворухнутись, з нетерпінням очікуючи світанку.

Минуло трохи часу, на вулиці пролунали тяжкі кроки. Це двоголове страшне чудовисько Велико Рос явилося в покинуте селище. Підходячи по черзі до кожної хатинки, він гримав лабами по дахах, знищуючи будинки один за одним. До будинку, в якому знайшли притулок брати Польша і Україна чудовисько Велико Рос підійшло в останню чергу. Чудовисько почало з того, що зламало опору, що тримала дах з боку наріжного каміння. Опори рухнули, поховавши під собою старшого брата Україну, а чудовисько не роздумуючи швидко, стрибнуло на це звалище. Втрачаючи життя , старший брат все ще намагався допомогти молодшому Польщі.

- Захищайся, ти ж не жінка! - хрипів він.

Молодший вискочивши з розбитого будинку, сховався в невеликій щілині між невеликими каміннями.

Велико Рос натомість розгріб впалий дах, дістався до придавленого тіла. Чудовисько жадібно шматувало тіло, а потім поволокло його в бік, час за часом повертаючись назад злизуючи пролиту кров України.

Молодший брат тим часом обережно виліз з щілини і кинувся бігти. Коли до рідного селища залишилось майже нічого, Польша відчув що чудовисько Велико Рос наздоганяє його. Зібравшись з силами, він зробивши останній стрибок досяг крайньої хати свого селища і впав на руки людей які підхопили його. Прийшовши до тями від густого диму ладана Польша закашлявся. Над ним схилився Папа Ромський. Папа Ромський повернувся до присутніх і впевнено виголосив:

- Хлопець буде жити!

Через декілька годин Польша вже сидів біля вогнища, а родичи що зібралися навколо нього з жахом слухали розповідь про його пригоду. У кутку лежав пес, що належав загиблому Україні. Господар називав його “Западенец” і понад все цінив його за сміливість та відданість. Як тільки но пес почув про загибель господаря, як почав скажено рвати ланцюг. Люди кинулися заспокоювати його.

- Тихіше, спокійно, - заговорили вони, - ти обов'язково помстишся Велико Росу! Ми дамо тобі в підмогу гобіта Тягнибока!

Цей Тягнибок був дуже сильним, хоч і маленьким. Люди сплели для нього кошика і повісили собаці на шию. Гобіт взяв до рук ножа, особисто зробленого з меча Данила Галицького, заліз до кошика і повідомив собаці, що готовий. Западенець стрілою полетів до покинутого селища. Гобіт виліз з кошика і приклав вухо до землі. Він почув ревіння двоголового. Здавалось ніби разом кричать тисячі Велико Росів. Тягнибок і пес затремтіли, та вирішили не відступати. Вони увійшли до селища, побачили свого ворога і першими накинулися на нього. Тягнибок відрубав ножом одну голову, а пес Западенец відкусив другу. Туловищ у чудовиська також було два, Ліве з чистих кісток а Праве без язика. Тягнибок пошматував їх обидва сталевим ножем.

Додому герої пішли кожний окремо. Гобіт повернувся швидко, а пес, забруднений та скривавлений, прийшов на четвертий день. Западеньця прийняли почесно. Помили, повісили на шию файний дзвіночок і прив'язали на золотий ланцюг. Погано тільки, що його забули нагодувати. День за днем люди ходили ловити жирних карасів, а пес сидів на ланцюгу з порожнім черевом. Одного разу діти не пішли разом з дорослими, вони смачно наїлися м'яса, а над псом насміялися, кидаючи в нього товсті, об'їдені кістки. Та на щастя для Западенця мала дитина необережно наблизилася до нього і собаці вдалося його упіймати. З'ївши хлопчика, він вгамував свій голод.

Надвечір господарі повернулися. Коли батько загиблої дитини увійшов до будинку, в руках у нього була сокира. Селянин кинувся до собаки і зарубав би його, якби не родичі. Пса вивели з будинку, посадили до човна і повели його в низ по річці. Досягнувши місця де Дністер впадає до моря, його продали на перший зустрічний корабель. З тих пір по усьому світу ви можете зустріти здоровенних собак. Всі вони потомки Западеньця.