Колись давно, розказують старі люди, в Бричанах жив один жидок, і був він дуже багатим, однак не жонатим. І звали його Тигип-ко. Одного разу, по сусідству з ним, оселилася нова жидівська сім'я, що прибула в Басарабію по програмі переселення. Була ця сім'я бідною, ще в сім'ї шість дочок. Чоловік з жінкою голову собі сушили, за кого їх повіддавати, коли навколо самі цигани та русини, а жидів – раз, два і синагога пуста. Тому коли Тигип-ко вирішив женитися на старшій, це розцінили, як дар Божий. Молода не могла натішитися своїм чоловіком. Щоденно Тигип-ко приносив їй курочку, а то і гусочку. Він любив товстих жінок і тому намагався годувати жінку до “не схочу”.
Одного ранку, після завершення всіх свят, поглянувши на дружину, Тигип-ко вирішив, що та вже достатньо розтовстіла.
- Бери жінко, щось роби; намели кукурудзяної муки, причепурися і коли я прийду, щоби ти була прибраною та файною. А я йду до йного цигана, бо мені треба. - Наказав Тигип-ко ідучи в село. - Я повернуся десь під вечір, а ти не забудь причесатися і чекай мене в хаті.
Жінка все виконала. Пішла до шопи, намолола муки, зварила мамалигу, зробила порядки в хаті і так крутилася аж до вечора, а причесатися забула. Згадала!Скочила, схопила гребінь,підпалила свічку перед зеркалом і почала чесатися. Її густі чорні волосся спадали їй на груди, закриваючи лице. Волосся заважало їй дивитися, тому жінка не помітила, як в темряві з'явився Тигип-ко. Тихенько підійшовши до дружини з заду, він зі всієї сили хряснув жінку по голові залізним прентом. Та тільки гикнула і замертво повалилася на підлогу. Нікуди не поспішаючи Тигип-ко дістав з під лавки сокирку та ножовку, і до ранку з бідолашної залишилися самі кістки, а за декілька днів він відправляв до Румінскої армії, замовлені в нього, свіжо-копчені ковбаси. Сам Тигип-ко, вилизавши кістки склав їх до мішка, відніс до лісу і сховав там під старим дубом у Вовчій ямі. А череп повісив на гілку. Потім пішов до сусідів і, проливаючи сльози, повідомив:
- Сталося горе, велике горе, моя жінка пішла з циганами в ліс по грибочки, заблудилася і пропала, може її і вовк загриз, бо вже тиждень нема! Почекаймо трохи, як не вернеться то не відмовте нещасному жидичу, видайте за мене вашу другу дочку!
З другою, третьою, четвертою та п'ятою жінками сталося те саме, що і з першою. Приводячи молоду до хати, Тигип-ко повчав кожну:
- Якщо підете до лісу, то збирайте гриби з ягодами де завгодно, тільки не в Вовчій ямі, біля старого дуба. Прокляте то місце і смерть чекає на кожного, хто блукатиме там!
Жінки слухалися його і швидко товстіли під наглядом щедрого чоловіка. А потім він підкрадався до чергової жінки у ту хвилину, коли вона ввечері сиділа перед дзеркалом і бив її залізним прутом по голові. Тигип-ко за звичай відсилав в армію замовлення свіжо-копчених ковбас, а собі залишав трохи печінки та шматок литки.
Прийшла година і заміж вийшла шоста, сама наймолодша з сестер. Цікавість гризла її, думки вдень і вночі повертались до старого дуба у Вовчій ямі. Нарешті вона не витримала і як тільки но, чоловік поїхав в Хотін до племінника, жінка побігла до лісу шукати страшне дерево. І ось вона стоїть перед купою людських кісток, а з гілок п'ять, волосатих черепів дивляться на неї пустими очницями.
“ Тікати! Але куди? Чоловік найде мене по слідах і дожене!”- думала жінка - “ А може до тата з мамою, розкажу все. Та чи встигну добігти? Розтовстіла як корова! Горе мені! Та чи повірять мені тато з мамою?” Все ж надія на спасіння від людожера залишалася. Весь день жінка не могла найти собі місця. Ходила туди, сюди, туди, сюди! Нарешті вона сховалася в сінажу і обережно стала підглядати, що може статися.
Коли Тигип-ко повернувся до дому, дістав зі своєї схованки залізного прута і зайшов до хати, дружини там не було. Тигип-ко був не дурним чоловіком і здогадався, що дружина його розкусила. Однак він не міг додуматися, що вона ховається десь тут на подвір'ї, але розмислюючи логічно, припустив що дружина пішла до батьків.
Потім Тигип-ко зупинився перед входом до свого будинку і повільно, голосно вимовив:
- Все одно, я знайду тебе, або ти повернешся до мене і тоді ми поговоримо!
“ Мабуть, прийшла година, і мені пора ставати мурахою! Що би придумати такого, щоби було добре. Може в Одесу... Ні, багато знайомих. Мабуть що в Яси. Так.”
Тигип-ко зайшов до хати склав якісь пожитки до старої валізи і вибіг переляканий на двір:
- Знаю, знаю, дружино де ти ховаєшся! Тебе ніщо не врятує, не надійся на чудо. Скоро ти перенесешся у світ духів і залишишся там вічно!
Він схопив палаючу лямпу і жбурнув її у відкритий сінаж. Усе навколо запалало. Тигип-ко сів до брички і зник у темряві.
В проміннях палаючого сінажа було видно як товста жінка злазить зі старої яблуні і як на пожежу збігаються сусіди.
Шоста дочка повернулась до своїх батьків, та на восьмий день, від пережитого померла.
Немає коментарів:
Дописати коментар